Як знайти капітал

26.04.2026

Повоєнне відновлення України потребує не лише відбудови інфраструктури, а й глибоких інституційних реформ. Базовий сценарій передбачає інтеграцію нашої держави до ЄС, проте справжній прорив забезпечить лише масштабний приватний іноземний капітал.  Про головні гальма розвитку, організовану міграцію та створення прозорих умов для бізнесу розповів інвестиційний банкір, фінансовий експерт, публіцист, радіо- і телеведучий Сергій Фурса.

Які базові сценарії повоєнного відновлення України ви вважаєте найбільш реалістичними сьогодні — від обережного до амбітного?

Навіть обережний сценарій у будь-якому разі включає європейську інтеграцію. Він може бути розтягнутий у часі, але це все одно шлях  до притоку інвестицій, реалізації інфраструктурних та енергетичних проєктів. Так завжди відбувалося з країнами, що вступали до ЄС, тому навіть обережний варіант має досить оптимістичний вигляд.

Щодо амбітного сценарію... Україна ніколи  не втрачала шансу втратити шанс. Однак цього разу може статися інакше. Тоді ми побачимо не лише активні інституційні вливання, а й масштабний приватний капітал, зокрема американський. Поки що ми не можемо похвалитися значними інвестиціями зі США. Україна хронічно недоінвестована. Проте якщо реалізується хоча б частка того, що зараз обговорюється між Україною, ЄС і США, ми матимемо прискорене економічне зростання. Прихід великих американських інвесторів буде справжнім успіхом. Це і є наш амбітний сценарій.

Які ключові фактори визначатимуть, за яким саме сценарієм піде Україна: безпека, інституції, зовнішні гроші, внутрішній капітал, якість управління?

Усе разом. Європейська інтеграція може бути різною: можна йти шляхом Болгарії, а можна шляхом Польщі. Багато чого залежить від нас: чи будуть здійснені ключові реформи, особливо у сфері верховенства права та боротьби з корупцією.

Але є ще один критичний фактор. Це величезна проблема з нестачею людей. Нам потрібно на державному рівні впроваджувати організовану міграцію, щоб вона не була хаотичною. Якщо держава зможе це налагодити і не саботуватиме реформи, то ми не втратимо свій шанс. Тож якість державного управління тут є визначальною.

Як у кожному з можливих сценаріїв змінюється роль українського приватного бізнесу — він може бути драйвером зростання чи буде лише виконавцем?

Український бізнес інвестуватиме – це факт, але драйвером справжнього прориву можуть бути лише іноземні інвестиції. Ви, як барон Мюнхгаузен, не можете самі себе витягнути за волосся з болота.

В Україні просто немає капіталу такого масштабу. Крім того, іноземці приносять із собою технології та сучасний менеджмент. Без масштабного іноземного капіталу ніякого інвестиційного прискорення не відбудеться.

В яких секторах український бізнес має найбільші шанси масштабуватися після війни, навіть без швидкого притоку великого іноземного капіталу?

Я не дуже хочу ділити це на сектори. У цьому немає сенсу. Це дрібниці. Яка різниця – який саме сектор? Головне – створити загальні умови. А інвестор уже сам вирішить, куди йому вигідніше вкладати гроші.

Що, на вашу думку, стане головною точкою напруги для українських компаній у перші роки відновлення: доступ до фінансування, кадри, регуляторні аспекти, конкуренція з іноземними гравцями?

Депопуляція та нестача кадрів. Ця проблема була гострою ще до повномасштабного вторгнення, а зараз вона посилилася в рази. Це буде найбільшим викликом для української економіки на найближчі десятиліття.

Наскільки реалістичним є відродження українського фондового ринку як джерела капіталу для бізнесу, а не лише як формальної інфраструктури?

Це складне питання. Україні справді потрібен власний фондовий ринок, але європейська інтеграція прибере обмеження на рух капіталу. Українські компанії та громадяни отримають доступ до глобального ринку. Тому зовсім не факт, що нам у принципі буде потрібен саме внутрішній фондовий ринок у його класичному розумінні, коли поруч є глобальні майданчики.

Які умови мають бути виконані, щоб українські компанії знову розглядали IPO або публічні розміщення як інструмент розвитку, а не як екзотику?

По-перше, готовність самих компаній. Не всі можуть вийти на IPO. Бізнес має бути прозорим, аудитованим і готовим грати чесно. По-друге, зовнішні інвестори мають не боятися. А це насамперед питання безпеки.

Як ви оцінюєте значення інвестиційного іміджу України для запуску механізмів відновлення— чи він є визначальним, чи вторинним щодо реальних економічних параметрів?

Гроші на відновлення йтимуть переважно від Євросоюзу та спеціальних міжнародних організацій. Приватний бізнес буде просто доєднуватися до цих процесів, намагаючись заробити на них.

Взагалі, відновлення – це трохи ефемерна історія. Що ми будемо відновлювати? Більшість того, що зруйновано, знаходиться на непідконтрольних територіях. Якщо говорити про підконтрольні території, то це інфраструктура й енергетика. Енергетика вже зараз цікава приватним інвесторам, туди активно вкладають. Але це не сотні мільярдів доларів.

У лабораторно чистому післявоєнному сценарії, без урахування воєнних ризиків, на інвестиційний імідж якої країни Україна може реально претендувати  з погляду міжнародних інвесторів?

Усе залежить від реформ. Нам би дуже хотілося, щоб нас порівнювали з Польщею. Однак  якщо ми провалимо домашню роботу, то нас порівнюватимуть із Болгарією. Якщо подивитися на динаміку країн Східного блоку, що вступили до ЄС, то Польща – це історія неймовірного успіху, а Болгарія й досі розвивається доволі мляво.