Світлана Ковальчук:   «Сьогодні в світі бути на боці України – престижно, правильно, становить політичну перспективу»

Україна зараз є центральною темою багатьох найавторитетніших світових форумів, де формується глобальний політичний і економічний порядок денний. Про те, що там відбувається і як виглядає наша країна в очах міжнародної спільноти, ми поспілкувалися зі Світланою Ковальчук, виконавчою директоркою аналогічного українського форуму YES, кандидатом політичних наук і політичною експерткою.

Ви співорганізатор і учасник заходів у Давосі та на Мюнхенській конференції. Що чути про Україну в їхніх кулуарах?

Власне, в кулуарах міжнародних заходів обговорюється, звісно ж, війна, подальші сценарії її розвитку та завершення, а також – що надзвичайно важливо – сценарії відбудови України.

Як змінився образ України в очах світу та наших партнерів?

Раніше Україну часто сприймали як невід’ємну частину пострадянського простору. Як фрагмент СССР, який усе ще нерозривно пов’язаний із росією в соціокультурній, економічній та інших сферах. Раніше на великих світових форумах, зустрічах, конференціях майже не було спеціалістів із вивчення окремо України – запрошували на виступи експертів по Східній Європі, фахівців, які вивчали колишній Радянський Союз, СНД. Не Україну як окрему суверенну державу. Сьогодні ситуація докорінно змінилася. Зараз усі партнери точно знають: є Україна, це європейська держава, держава, яка нині бореться за свободу всього світу! Ставлення змінилося – адже тепер з Україною асоціюється мужність, героїзм, свобода, незламність і стійкість. Міжнародні партнери надають підтримку – кожен на своєму фронті, бо всі розуміють, що сьогоднішні події в Україні завтра можуть статися й у їхній країні.

Яких глибинних змін зазнає репутація України?

За цей рік було зроблено унікальний прорив. До відкритого повномасштабного вторгнення росії в лютому, мало хто в світі (та й в Україні) вірив, що це взагалі може статися. Наприкінці січня в приватній розмові колишній заступник Генсека НАТО, сказав мені, що путін не піде на такий крок. З усіх боків – і з військового, і з фінансового, не кажучи вже про правовий та іміджевий – усе виглядало як справжнє безумство. Прагматичному Заходу важко було осягнути імперські замашки очільника кремля. Але після 24 лютого багато хто відкрив для себе справжню суть путіна і його режиму, а також мільйонів росіян, достатньо отруєних пропагандою для того, аби радіти смертям українських дітей.

Але також тоді, до початку повномасштабного вторгнення, мало хто й вірив у здатність України протистояти. За найгіршими оцінками експертів, Київ мав впасти за лічені дні, а президенту Зеленському пропонували залишити Україну й очолити уряд в еміграції. Однак цього не сталося. Коли західні країни побачили, на що здатна українська армія, українська економіка й український народ, це змусило їх переглянути свої бюджети та навіть свої Конституції і відмовитися від одвічних нейтральних статусів заради підтримки України у війні.

Сьогодні перспектива членства України в ЄС і НАТО більше не виглядає недосяжною мрією. Тепер це покроковий план, який одного дня буде фінально реалізований.